Україно-голандський проект дослідження горя "ФЕНІКС"

Горювання після втрати – нормальний процес адаптації до нової реальності, в якій немає близької людини. Прояви горювання дуже індивідуальні, але, якщо вони інтенсивні, тривають більше 6 місяців і призводять до порушення функціонування в професійній, академічній та особистих сферах, можна запідозрити розлад тривалого горя. Обставини на момент втрати можуть вплинути на процес горя, переживання подій війни є додатковими факторами ризику розвитку пролонгованого горя

Ця вебсторінка була створена для підтримки людей, які проживають втрату, включаючи перинатальну та невизначену втрату.

  • Ви шукаєте загальну інформацію, відповіді на питання про емоційний стан та поради щодо проживання горя? 
  • Ви шукаєте можливість отримати безкоштовну психологічну допомогу через втрату близької людини?
  • Ви втратили когось і хочете дізнатися більше про інтенсивність свого горя? 
  • Ви шукаєте підтримки від людей чи організацій, які надають допомогу? 
  • Ми запрошуємо людей, що переживають втрату взяти участь в науковому Дослідженні

Цей вебсайт допоможе вам в цьому!

На цій сторінці ви також знайдете інформацію для осіб, які піклуються про людей, які перебувають у скорботі та для професіоналів, що працюють з темою втрати. 

  • це нормальна, хоча й сповнена непростими переживаннями, реакція на важку подію втрати. Проживаючи горе, людина адаптується до життя у нових обставинах. Поступово звикаючи до того, що близька людина вже не повернеться, розуміючи, що, можливо, з близькою людиною було втрачено щось ще важливе (відчуття безпеки, стабільності, дуже значущі чи теплі стосунки тощо), людина починає поводитись дещо по-іншому у світі, що для неї змінився. Інтенсивність  почуття болю після втрати відповідає силі прив’язаності та почуттів до близької людини. Чим впевненіше людина орієнтуватиметься у нових обставинах та чим більше сильних та опірних місць зможе знайти, тим легше їй буде. Це не означає, що людина забуде померлого чи викреслить згадки про нього із свого життя, це означає, що на місце страждань та сильного емоційного болю прийде світлий сум у пам’ять про близьку людину, яка померла.
  • ЛЮДИНА ПЕРЕЖИВАЄ ГОРЮВАННЯ, КОЛИ ВТРАЧАЄ КОГОСЬ АБО ЩОСЬ ВАЖЛИВЕ У ЇЇ ЖИТТІ.
  • це коли людина не знає, чи сталася втрата, чи ні (наприклад, коли близька людина зникла безвісти, тривало не виходила на зв’язок). Перебування у таких життєвих обставинах зазвичай супроводжується великою кількістю суперечливих думок та переживань через невизначеність ситуації. Знаходячись у стані переживання невизначеної втрати, людина потребує розуміння та підтримки з боку оточуючих. Опори які можуть стати підтримкою у цей період життя, коли може здаватися, що земля йде з-під ніг, та ні в чому не можна бути впевненим або впевненою є дуже важливими.





  • Перинатальна втрата стається тоді, коли люди втрачають свою дитину у період від 22го тижня внутрішньоутробного розвитку (22го тижня вагітності) до 7 днів після народження. Втрата дитини є дуже болючою, адже не є природним та еволюційно закладеним, щоб батьки втрачали своїх дітей. У переживанні перинатальної втрати допомога та супровід можуть знадобитися жінці, чоловіку, їх родичам та їх родині (втрата дитини є серйозним випробуванням для стосунків пари).
  • “Нормальне” горювання може супроводжуватись різними емоціями та переживаннями. Немає шаблонних проявів горя (хтось кричить, хтось плаче, хтось мовчить та переживає усвідомлення втрати в собі), і це нормально. У перші дні-тижні після втрати зазвичай прояви горя інтенсивні, з часом інтенсивність зменшується. Якщо горювання стає патологічним (тривалим або пролонгованим), інтенсивність проявів горювання (сум, емоційний біль, плач, згадки про втрачену людину або обставини, пов’язані з втратою тощо) з часом не зменшуються, а лишаються стало інтенсивними, інколи навіть збільшуються. Людина через різні причини “застрягає” у втраті та не може адаптуватися до нової реальності. Це порушує хід її життя та унеможливлює нормальне функціонування (людина може бути не здатна ходити на роботу, продовжувати навчання, виконувати домашні або родинні обов’язки; майже немає періодів, коли вона відволікається від думок про втрату та почувається щасливою). Щоб спостерігати за динамікою горювання (інтенсивністю проявів горя та періодами повернення до нормального життя та функціонування) у себе чи у близьких людей, можна використовувати Самоопитувальник Травматичного Горя TGI-SR+, який ви можете знайти за посиланням https://osf.io/xz9ye

Ми запрошуємо до участі

Повнолітніх українців, близька людина або дитина яких померла чи зникла безвісти в період з 24 лютого 2022 року, взяти участь у науковому дослідженні.
 
  • Ми проаналізуємо дані, щоб виявити, як життя в реаліях війни може вплинути на процес переживання горя та які фактори можуть захищати від формування тривалого розладу горя. 
  • Ми оцінимо особливості переживання різних втрат (внаслідок бойових дій або невизначеної втрати – зниклі безвісти, втрати в період вагітності та в перші тижні після народження дитини aбо дитини дорослішого віку, смерті через нещасні випадки, фізичні хвороби або самогубство)
  • Наша мета – покращити підтримку осіб, які переживають горювання, шляхом виявлення факторів, які можуть захищати від формування тривалого розладу горя.

Безкоштовна Психологічна Допомога

Безкоштовна психологічна допомога

Заявка на отримання безкоштовної психологічної допомоги (онлайн-консультація щодо стану, психоосвіта або підбір групи підтримки)

Група підтримки для тих, чия близька людина померла від фізичного захврювання

Реєстраційна форма 8 зустрічей онлайн, 1 зустріч на 2 тижні

Група підтримки для тих, чия близька людина зникла безвісти

Реєстраційна форма Онлайн-зустрічі 8 зустрічей (1/тиждень)

Група підтримки для тих, чия близька людина загинула через нещасний випадок

Реєстраційна форма 8 зустрічей, 1 зустріч на 2 тижні

Група підтримки для жінок, партнери яких загинули на війні

Реєстраційна форма 8 зустрічей онлайн, 1 зустріч на 2 тижні

Група навчання важливим навичкам в періоди стресу

5 зустрічей онлайн 1 раз на тиждень за програмою Всесвітньої організації охорони здоров'я "Важливі навички в періоди стресу"

Група підтримки онлайн для мам, чиї діти загинули на війні

Реєстраційна форма 8 зустрічей онлайн, 1 зустріч на 2 тижні

Ресурсні матеріали

Що допомогло іншим пережити втрату близької людини?

Як підтримати близьку людину, яка переживає втрату?

Інформація для фахівців, які працюють із втратою

Для людей, які пережили втрату

Якщо Ви відчуваєте, що Вам стає все складніше проживати втрату, а ваш психо-емоційний стан погіршується, ми рекомендуємо звернутись до спеціалістів за підтримкою та консультацію.

Вимірювання інтенсивності реакції горя
Національний центр психологічної підтримки у скорботі
Клініка комплексної психотерапевтичної реабілітаці
Безкоштовна психологічна допомога для людей, які переживають втрату
Група для жінок, які на війні втратили своїх коханих "Ми разом"
Для жінок, які втратили близьку людину під час війни "Пережити горе втрати"

Для батьків, що зазнали перинатальної втрати

Підтримка батьків: "Опіка Ангела"

"Втрата дитини: коли шукаєш світло в темряві" - відеолекція
Група підтримки батьків, які зазнали перинатальних втрат

Як підтримати близьких

Як допомогти дитині пережити втрату

Спілкування з дітьми про смерть близких
Як розмовляти з тими хто втратив близьких

Для військових

Остання воля воїна щодо поховання
(анкета)
Інструкція щодо заповнення "Останньої Волі Воїна"
Як підтримати родини полонених та зниклих безвісти

Для фахівців

Розлад тривалого горя: природа, діагностика і когнітивно-поведінкова терапія, Пол Булен
Травматичне горе та горювання. ECNP "Hot Topics", Пол Булен, Галина Тютюнник
Невизначена втрата Як працювати з родинами зниклих безвісти чи зниклих, Полін Бос
8-крокова програма навчання по роботі з втратою
КПТ-модель консультування та супроводу при втраті - Український інститут КПТ
Супервізія "Психологічна підтримка при невизначеній втраті"

Інформація про наукове дослідження

Ми проводимо дослідження, маючи надію на те, що отримані знання стануть у нагоді, щоб допомагати людям відновлюватися та продовжувати жити далі зі світлою пам’яттю про померлу людину та з надією на полегшення та повернення до вже іншого, але життя в майбутньому.

Наукові партнери:

Кафедра медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
(Київ, Україна)
Кафедра клінічної психології Утрехтського університету
(Утрехт, Нідерланди)

Команда дослідників

Пол Булен

професор кафедри клінічної психології Утрехтського університету, психотерапевт та експерт в темі горя, дослідник національного центру психотравми ARQ centrum 45, Нідерланди.

Тетяна Бут

лікар-психолог, аспірантка та асистентка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, психотерапевт у методі груповий аналіз, Київ, Україна.

Ірина Лещук

лікар-психіатр, аспірантка та асистентка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Київ, Україна.

Інна Мухаровська

д.мед.н., доцент, доцент кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ, Україна; лікар-психолог відділення паліативної медицини КНП “Київський міський клінічний онкологічний центр”.

Ірина Норкіна

молодший науковий співробітник Утрехтського університету, кафедра клінічної психології. Клінічний психолог, психотерапевт в методі Позитивної психотерапії (WAPP). Членкиня Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії (УАКПТ). Працює в методах ЕФТ та Схема терапії. Тренер програми Управління Проблемами Плюс; Нідерланди

Ірина Франкова

к.мед.н., асистент кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ, Україна; доцент кафедри клінічної, психології, Vrije Universiteit Amsterdam та старший науковий співробітник національного центру психотравми ARQ centrum 45, Нідерланди.

Олена Хаустова

лікар-психіатр, психотерапевт, д.мед.н., професор, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ, Україна;

Олег Чабан

лікар-психіатр, психотерапевт, д.мед.н., професор кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Президент всеукраїнської асоціації психосоматичної межицини, академік Академії Наук Вищої Освіти України

Відповіді експертів команди на поширені питання про втрату

  • Так, нормально. Різні люди реагують на втрату по-різному. Немає одного “правильного” способу горювати. У ході горювання сум, туга та інші емоції людини можуть виходити через сльози. Деякі люди переживають горе “у собі” та навпаки не плачуть. Це також нормально. Відсутність сліз не означає, що людина не сумує за померлим або не достатньо його любила. Людині може знадобитися час, щоб дати вихід своїм почуттям.
  • У ході горювання людина рухається між двома точками — прийняттям факту того, що близька людина вже ніколи не повернеться, а життя ніколи вже не буде таким, як раніше, і тим, що життя все ж продовжується. Кожен йде цим шляхом у своєму темпі — швидше чи повільніше. Коли, навіть після продуктивного дня, коли Ви були зайняті своїми справами, залученими до спілкування та не думали про втрату, Ви повертаєтесь фізично чи подумки до місць, які нагадують про втрачену людину, в ці моменти нормально відчувати смуток та плакати. 
  • Так само нормальним є те, що під час трауру є періоди, коли Ви відволікаєтесь та відчуваєте такі емоції, як радість щодо радісної події, а також насолоду від чогось приємного. 

Вам буде корисним звернутися за порадою до спеціаліста (психолога чи психіатра) для отримання кращого розуміння того, що відбувається саме з Вами за умов:

  • Якщо Вам здається, що минають місяці, а Ви продовжуєте плакати чи відчувати емоції, пов’язані з втратою, таким само сильно, як раніше
  • Якщо ці емоції здаються нестерпними
  • Якщо немає періодів, протягом яких Ви тимчасово “відходите” від переживання горя та залучаєтесь до життя, що триває, можливо.
  • Горювання — нормальна, хоча й сповнена непростими переживаннями, реакція на важку подію втрати. Проживаючи горе, людина адаптується до життя у нових обставинах. Поступово звикаючи до того, що близька людина вже не повернеться, розуміючи, що, можливо, з близькою людиною було втрачено щось ще важливе (відчуття безпеки, стабільності, дуже значущі чи теплі стосунки тощо), людина починає поводитись дещо по-іншому у світі, що для неї змінився. 

Чим впевненіше людина орієнтуватиметься у нових обставинах та чим більше сильних та опірних місць зможе знайти, тим легше їй буде. Це не означає, що людина забуде померлого чи викреслить згадки про нього із свого життя, це означає, що на місце страждань та сильного емоційного болю прийде світлий сум у пам’ять про близьку людину, яка померла.

Варто повідомляти дітям про смерть близької людини. Це непросте, але важливе та відповідальне завдання. На жаль, дитина вже ніколи не побачить близьку людину, дитині варто розуміти, що так сталося не через те, що близька людина усвідомлено її полишила і не через те, що дитина була в чомусь винна.

Дана брошура створена, щоб допомогти зрозуміти, як діти різного віку переживають втрату і горе та як поговорити з ними про це і як допомогти їм пережити смерть близької людини під час війни.

https://cpaor-audiofiles.com/wp-content/uploads/Rise/Ukrainian%20Helping%20Children/index.html?fbclid=IwAR17nzfyPFx9h294HlSGYLj-4XajDIVMKVc2IeHxcvzvQOvHJBcg6mhAt4I#/ 

Стан дитини молодшого віку сильно залежить від емоційного стану дорослих, які про неї піклуються. Повідомляючи дитині про смерть, будьте готові до різних реакцій дитини, дайте їм місце бути. Підбирайте слова відповідно до віку дитини та можливості її розуміння. Форма повідомлення може бути різною, та сенс має відображувати наступні тези:

* На жаль, так сталося, що близька людина померла/загинула, і більше ніколи не повернеться;

* Близька людина не обирала полишити дитину, так сталося, і, на жаль, ні вона, ні дитина, ні рідні не могли впливати та не можуть вплинути на це;

* Близька людина померла не через те, що дитина щось зробила не так або не зробила того, що було треба.

Будьте терпимими, скажіть та покажіть дитині діями, що Ви поруч, готові її підтримати, вислухати та обговорити її переживання, сумніви або питання, що її непокоять стосовно смерті близької людини. 

Дана брошура створена, щоб допомогти зрозуміти, як діти різного віку переживають втрату і горе та як поговорити з ними про це і як допомогти їм пережити смерть близької людини під час війни.

https://cpaor-audiofiles.com/wp-content/uploads/Rise/Ukrainian%20Helping%20Children/index.html?fbclid=IwAR17nzfyPFx9h294HlSGYLj-4XajDIVMKVc2IeHxcvzvQOvHJBcg6mhAt4I#/

  • Дитина дошкільного віку (до 7 років), скоріше за все, поки що не зможе зрозуміти те, що відбувається на похованні. Якщо ж дитина більш старшого віку, після повідомлення про смерть варто розказати дитині, що відбудеться на похованні, (описати процеси, ритуали, що дитина може побачити, наприклад: “Буде багато людей, які знали твого дядька. Тіло дядька лежатиме в домовині. Люди зможуть підходити до нього, торкатися його, говорити те, що їм важливо сказати та те, що вони, можливо, не встигли сказати дядькові при житті. Деякі люди можуть плакати або навіть кричати, так вони показують, що їм сумно через те, що дядька більше не буде з нами…” ).
  • Варто запевнити дитину, що Ви, або інша людина, якій дитина довіряє, та яка може дати раду своїм переживанням, буде поряд з дитиною на похованні, не залишить її та підтримає. Далі варто спитати у дитини, чи хоче вона піти на похорон. Важливо, щоб дитина не залишалася одна у незрозумілих їй обставинах. 



  • Ви можете пояснити дитині, старшій за 7 років, що буде відбуватися на кладовищі, яке це має значення, як можуть реагувати присутні. Потім спитайте дитину, чи важливо їй бути присутньою при цьому процесі.
  • Важливо, що поряд із дитиною був дорослий, який зможе її підтримати. Це не означає, що потрібно постійно проговорювати слова підбадьорення. Можна плакати з дитиною, заспокоювати дотиками, взяти за руку або обійняти (якщо дитина не проти; якщо ж дитина відсторонюється від фізичного контакту, то не варто його ініціювати). Можна просто знаходитися поряд. Дитині важливо, щоб поряд був дорослий, який витримуватиме її переживання та не блокуватиме їх.
  • Якщо дитина має бажання відвідувати могилу, то Ви можете брати її з собою. Це дає усвідомлення факту втрати.

Так, такі відчуття можуть бути нормальними особливо у період гострого горя. Проте, якщо такі відчуття тривають довго, та Ви постійно звертаєте на них увагу, варто звернутися за порадою до фахівця (психолога або психіатра) для отримання розуміння щодо свого стану.

У кожного свій “темп” та “плавність” горювання. Переживаючи горе, людина рухається від прийняття факту незворотності втрати (того, що дорога людина більше не повернеться) до відновлення функціонування в умовах світу без близької людини. З часом інтенсивність емоцій, що пов’язані з втратою, зазвичай зменшується, тож зазвичай з часом люди плачуть рідше. Якщо ж людина займала вагоме місце у Вашому житті, відчувати сум, згадуючи померлу людину, нормально, навіть через багато років після втрати, адже, можливо, була втрачена важлива частина життя, і вона залишилась у минулому. З часом Ви почнете жити в теперішньому без померлого, а померлий залишиться у Вашій пам’яті, згадки про Ваше спільне минуле будуть відлунюватися світлим сумом в теперішньому.

Уві сні у нашому головному мозку відбувається переробка інформації, з якою ми стикалися протягом дня, у тому числі тієї інформації, яка залишилася поза нашою увагою. Також уві сні відбувається “консолідація пам’яті”, тобто події, які відбулися нещодавно, поступово стають минулим. Це нормально бачити сни про померлу людину, у тому числі таким чином Ваш мозок адаптується до факту втрати. Проте, якщо це викликає у Вас дискомфорт, занепокоєння, повторюються нічні жахи або такі сни перешкоджають нормальному відпочинку вночі (Ви прокидаєтесь багато разів протягом ночі, почуваєтесь розбитим та сонливим вдень або боїтесь лягати спати та відкладаєте вкладання у ліжко, щоб не бачити страшний сон), варто звернутися до фахівців, які зможуть виявити причину такого стану та надати поради щодо того, як можна йому зарадити.  

Так. Це називається “синдром роковин”. Чому так відбувається? Тому що певні дати пов’язані у Вас зі згадками про померлу людину, тобто самі по собі є нагадуванням про людину та, можливо, приємні та значущі події, що були у вашому спільному житті. Це ніби переглядати спільні світлини. Після проходження роковин, Ваша увага, скоріше за все, переключиться на поточні ситуації, що трапляються у Вашому житті, бо Ви продовжуєте жити саме зараз, і це нормально.

Ви можете чинити з речами померлого на власний розсуд, так, щоб Вам було комфортно. Можливо, Ви будете дотримуватися традицій, які поширені у Вашій культурі або співзвучні Вашим релігійним переконанням. Вам може захотітися зовсім не чіпати речі протягом якогось часу, або активно перебирати речі, згадуючи в такий спосіб померлу людину. Можливо, Ви захочете віддати речі на згадку про померлого знайомим. З часом, Вам може закортіти прибрати речі померлого та звільнити місце, яке вони займали, для нових речей. І це також є нормальним, адже Ваш життя продовжується та у ньому з’’являється щось нове, що має бути розміщеним.  

Немає прописаних “норм” щодо частоти відвідування місця поховання. Відвідування могили сприяє усвідомленню факту втрати та сприяє завершенню прощання з померлим. Зазвичай, люди відвідують могилу у пам’ятні або релігійно зазначені даті, або тоді, коли мають внутрішню потребу. Буде доречним звернення по допомогу, якщо відвідування могили займає багато часу у вашому житті та перешкоджає поновленню функціонування в інших сферах життя. У такому разі варто звернутися до спеціаліста (психолога чи психіатра) для обговорення ситуації та пошуку рішень у такій ситуації.

Якщо Ваші вдвідини місця поховання стали рідшими, це може бути показником того, що Ви відновлюєтесь після процесу втрати. Якщо ж Ви не відвідуєте місце поховання через те, що боїтесь того, що не зможете впоратися з емоціями, або відчуваєте нестерпний дискомфорт при будь-яких нагадуваннях про втрату близької людини, Вам слід звернутися до спеціаліста у охороні психічного здоров’я для того, щоб зрозуміти, як краще допомогти собі в проходженні шляхом горювання.

Ви можете не ходити на кладовище, а згадувати про померлу людину у доречний для себе спосіб (переглядати світлини, перебирати речі), якщо Ви вважаєте, що Вам варто відвідувати кладовище, але Вам надто важко (через страждання) робити це протягом тривалого часу (місяці, роки), Ви можете звернутися до спеціаліста з питань психічного здоров’я для дослідження Вашої ситуації

  • Коли люди втрачають близьку людину, яка займала вагоме місце в їх житті, цілком передбачувано, що їх плин життя змінюється не через те, що вони так хочуть, вони також не можуть вплинути на незворотність цих змін, адже померлу людину, на жаль, не повернеш. Усвідомлення цього факту зазвичай супроводжується сильним емоційним болем, який може проявлятися по-різному — через сльози, крик, замкнутість, тривожність, порушення сну тощо. На жаль, у житті майже кожної людини відбуваються втрати дорогих людей, тож для більшості людей подібні переживання болю будуть певною мірою знайомими та зрозумілими.  Говорити про свій біль людям, яким Ви довіряєте, нормально. Коли люди бачать страждання іншої людини, особливо важливої у їх житті, вони можуть відчувати безпорадність та засмучуються тим, що не можуть зарадити стражданням. Говорячи про свої переживанням, про те, чого Ви потребуєте, Ви можете полегшити їм їх завдання щодо надання Вам саме такої допомоги, як ви потребуєте, спираючись на розуміння того, що Ви відчуваєте. 

Якщо ж Ви не готові ділитися своїм болем зі знайомими оточуючими через побоювання зустрітися з нерозумінням, страх зробити їм боляче чи з іншої причини, Ви можете звернутися по допомогу до фахівця з охорони психічного здоров’я для отримання рекомендацій, як Ви можете вчинити зі своїм болем та переживаннями.



Зазвичай в процесі горювання інтенсивність болю знижується. Поступово інтенсивний емоційний біль буде слабшати та перетворюватися на “світлий сум”, який супроводжуватиме згадки про померлого та ті періоди, які Ви пережили разом в минулому.  

Горювання досить енерговитратний процес, адже горюючи, людина переживає велику кількість інтенсивних почуттів та емоцій. Горювання може впливати на соматичний стан людини, тому дуже важливо дбати про себе шляхом забезпечення базових потреб (достатнього сну, нормального харчування та достатнього режиму фізичної активності, хоча, переживаючи смерть близької людини це все є непростими завданнями). Так Ви даєте собі можливість пройти шляхом горювання з найменшою можливою шкодою своєму організму. Якщо з відчуття втоми є тривалим (кілька тижнів чи місяців), значно порушує функціонування, супроводжується порушеннями сну, апетиту, іншими соматичними симптомами та/або стійким зниженням настрою (неможливістю відчувати позитивні емоції у відповідь на позитивні події протягом кількох тижнів (більше 2х) , що відбуваються навкруги, або якщо Ви помічаєте, що не можете отримувати задоволення від речей, якими насолоджувалися раніше, присутні тривожні стани, які заважають нормальному функціонуванню, варто звернутися до лікаря для отримання розуміння, чому у вас відбувається все саме так.

Ні, не значить. Можливо, померлий був вагомою частиною Вашого життя, проте це не значить, що з його смертю Ви не маєте право на продовження життя. Ви продовжуєте жити, отже продовжуєте опинятися у різних ситуаціях, у відповідь на які виникають різні емоційні чи фізичні реакції. Можливо, ваше життя до смерті людини було розмаїтим, тож Ви продовжуєте виконувати свої інші ролі стосовно інших близьких людей або продовжуєте працювати, займатися тим, що має для Вас особистий сенс. Відчуваючи щастя, Ви продовжуєте жити наповненим життям, померла людина, моменти, які Ви проживали разом, та зміни, які сталися у Вашому внутрішньому чи навколишньому світі, залишаться з Вами, як пам’ять про померлого, Ви пам’ятаєте їх, тобто бережете у своїй пам’яті, розміщуючи на окремому відведеному місці у Вашому житті. 

Важливо прислухатися до себе та не робити те, що викликає дискомфорт, попередньо не з’ясувавши його причину. Причини можуть бути різними, тобто вони дуже індивідуальні. У контексті дуальної моделі переживання втрати, повноцінне (а не “заміщуюче”) формування нових стосунків може бути ознакою повернення до нормального функціонування. Разом з тим, дане питання є дуже чутливим та особистим, воно може супроводжуватись відчуттям сорому чи провини, отже кращим варіантом буде зустріч та висвітлення своїх переживань у супроводі психолога чи психотерапевта. 

Ні, не допоможе. Алкоголь може погіршити стан через формування залежності чи появи негативних наслідків вживання (вплив на організм та соматичні захворювання, ризикова поведінка у стані сп’яніння, водіння у нетверезому стані, залучення до конфліктів, бійок та травмування, сімейні конфлікти та розрив значущих відносин, проблеми на роботі та фінансові проблеми). Можливо, Вам буде легше “забутися” за допомогою алкоголю, та, маючи негативні наслідки від вживання, Ви, рано чи пізно, все одно повертатиметесь до реальності, де немає близької людини, яка померла. Ліки є симптоматичним лікуванням, перед їх вживанням та для їх отримання обов’язково варто звернутися до лікаря. На жаль, на сьогодні немає медикаментів, які б “лікували від горя”. Не дивлячись на те, що процес горювання сповнений важкими переживаннями, він є “нормальним”, тобто пристосувальним, його доведеться пройти для продовження життя без померлого, реалізуючи або знаходячи інші сенси.

  •  Пам’ятати, що кожен переживає втрату по-різному, тому не варто казати “не плач..” або “поплач…” Немає визначених термінів, за межами яких сльози за померлим не є нормою, відсутність сліз не означає, що померлу людину не любили чи не цінували
  • Вислухайте людину, не перебиваючи, якщо вона розповідає Вам про померлого чи обставини його смерті вперше…вдруге, вдесяте, навіть якщо Ви самі все це чудово знаєте 
  • Не змішуйте людину говорити, якщо вона не хоче; мовчання важко витримувати, але для людини це може бути ознакою того, що Ви поряд під час різних її проявів, це надає відчуття безпеки та передбачуваності
  • Ваша присутність може стати цілющою, взаємодія з людьми у контексті життя, що триває, виконання нових завдань, які перед людиною ставить реальність, є доріжкою до відновлення та зцілення
  • Поступово залучайте людину до виконання завдань чи роботи, проте не робіть це надто форсовано, пам’ятайте, що горювання — енерговитратний процес, він потребує сил і часу та напружує адаптаційні можливості організму людини
  • Якщо людина поки не може говорити про смерть близького, Ви можете спитати її про те, чого вона потребує саме зараз 
  • М’яко нагадуйте людині про необхідність задоволення її базових потреб (харчування, сон, фізична активність), залучайте її до чутливості до свого тіла (“Чого б ти хотіла зараз?”)
  • Давайте простір для згадок про померлого — разом перебирайте речі, продивляйтесь світлини, згадуйте події із минулого життя
  • Ви можете спостерігати, як Ваша близька людина проходить через процес горювання. Якщо все проходить “фізіологічно”, прояви горя (плач, тривога, сум…) стають з часом менш інтенсивними; людина на більш тривалі проміжки часу залучається до повсякденних справ та менше часу приділяє згадкам про втрату та померлого. Якщо ж прояви горя є стійкими протягом 6ти місяців та більше від моменту втрати, або навпаки посилюються з часом, це може стати приводом до звернення до спеціаліста з охорони психічного здоров’я

Так, це нормально. Горювання — це не лінійний процес. Людина рухається від переживання складних емоцій щодо факту втрати до поступового поновлення функціонування у всіх сферах життя. Людина рухається між цими двома точками, у цьому і є сутність процесу горювання, відповідно до дуальної моделі переживання втрати

Ви можете поцікавитись у людини, коли і як вона хотіла б вшановувати пам’ять про померлого.

Варто прислухатись до себе та робити так, як Вам здається доречнішим. Якщо думки з приводу цього розділилися всередині родини, це також варто обговорити, можливо, із залученням спеціаліста з питань охорони психічного здоров’я

Проведення поховальних ритуалів та наявність могили важливі моменти для процесу переживання втрати. Проведення ритуалів дає змогу усвідомити втрату близької людини, згадуючи її життя, вшановувати пам’ять. У ході ритуалів засвідчується перехід від взаємодії з живою людиною до вшанування пам’яті про неї. Могила – місце, яке пов’язане з втраченою людиною. Повертаючись на могилу, близькі люди також наближаються до усвідомлення факту  втрати та мають можливість провести час у місці, яке пов’язане з усвідомленням незворотності вттрати, адже є “доказом” перебування близької людини саме тут”. 

Якщо немає можливості поховати тіло, варто все одно влаштувати поминальні ритуали якнайбільше наближені до тих, які Вам здаються прийнятними та доцільними. Не маючи можливість віддати шану тілу, ви зможете вшанувати пам’ять. Що можна зробити? 

  • Проведіть ритуали, які вам здаються доцільними (релігійні ритуали, молитви із залученням ваших духовних настоятелів; або збір у певному місці, з метою прощання та вшанування пам’яті про втрачену людину; можливо, людина хотіла, щоб пам’ять про неї була вшанована певним чином, за можливості, ви можете спробувати це реалізувати);
    • Запросіть близьких людей, яких би ви запросили на похорон, до участі у таких ритуалах. Ви можете дати можливість попрощатися та вшанувати пам’ять також тим, для кого втрачена людина була важливою. Розділення відчуттів з приводу втрати сприяє вивільненню емоцій, взаємній підтримці та полегшенню, зменшенню інтенсивності переживань з часом. Можливість спільного вшанування пам’яті сприяє посиленню опори на оточуючих та є важливим, щоб людина не залишалася в горюванні сама. 
    • навіть за відсутності можливості поховати тіло (або останки людини), ви можете зробити “могилу без тіла”. Це місце буде символом пам’яті про втрачену близьку людину. Втішно мати місце, куди можна періодично повертатися для того, щоб згадувати та проводити ритуали вшанування пам’яті. Могила – місце дотику минулого життя, що обірвалося смертю близької людини, та вашого теперішнього життя, яке ви продовжуєте, зберігаючи втрачену близьку людину у своїх спогадах. 

Коли тривало немає відомостей про долю близької людини, яка зникла безвісти, надія може виснажувати. Близькі зниклого перебувають у ситуації тривалої невизначеності. Може здаватися, що “прощання” з людиною та визнання того, що вона вже ніколи не повернення, продовження життя означатиме зраду близької людини, що може засуджуватись соціумом. У такі моменти важливим є навчитися жити в умовах невизначеності та мати можливість їх переносити. Надбання такої навички не є простим та швидким, адже перебування у ситуації невизначеної втрати є вельми складним процесом. Ізоляція та відсутність соціальної підтримки значно ускладнює процес переживання втрати. Доцільним буде розгляд можливості звернення за психологічною допомогою та підтримкою кола людей, які стикнулися з подібними проблемами. Наші спеціалісти проводять безкоштовні групи підтримки для українців, чиї рідні зникли безвісти – https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdJrZn6-t6v6i8NfefL_63ZJEA_nv33wRZEnl-j2pI34R_42A/viewform?usp=sf_link 

Бути близької людиною особи, яка зникла безвісти, може означати переживання багатьох складних емоцій та почуттів. 

Амбівалентність. Коли людина має у своїй голові одну думку, а потім приходить думка, протилежна першій. “Він/вона точно живий/жива”- “Неможливо, щоб людина була жива та так довго та не було жодних звісток. Моя близька людина точно померла”. 

Провина. Коли приходять думки про те, що щось було не зроблено, або зроблено невірно, саме це призвело до того, що сталося зникнення “Мені не можна було відпускати його /її на фронт” “Я винний /винна в тому, що не запобіг/ не запобігла тому, що сталося” 

Сором. Близькі люди зниклих безвісти можуть відчувати сором, коли мають позитивні емоції та переживання, дозволяють собі радіти життю. Визнання зниклого безвісти загиблим без наявності об’єктивних підтверджень смерті (наявності тіла близької людини) може супроводжуватися острахом засудження з боку інших людей. 

Страх. Страх почути підтвердження того, що зниклий безвісти загинув або помер. Страх може обумовлювати уникаючу поведінку. Наприклад, близькі люди можуть відмовлятися надавати зразки для порівняння ДНК для підтвердження чи спростування припущення, що загиблий може саме зниклим безвісти родичем. 

Безнадія. Тривале перебування у ситуації невизначеності може сприяти перетворенню надії у безнадію. Тоді твердження “Я вірю в те, що він/вона живий /жива” може трансформуватися у твердження “Ця непевність ніколи не скінчиться”. 

Це нормально мати таки почуття за таких обставин, проте варто навчитися з ними обходитись. Обізнаність щодо переживань, які виникають у ситуації зникнення безвісти близької людини, може допомогти зрозуміти, що сам з вами відбувається. Психолоічна допомога та підтримка може бути опірною для можливості проживання цих почуттів та переживань.

 

Може статися так, що після зникнення близькі люди робитимуть усе, щоб з’ясувати, що сталося. Активізація пошукової діяльності, залучення людських, фінансових та інформаційних ресурсів може вартувати великої кількості сил, часу та фінансових витрат. Відмова прийняти те, що можуть бути моменти, які є непідконтрольними, сором та провина через те, що треба робити ще більше, не усі методи ще випробувані, можуть призвести до виснаження. Переживаючи зникнення безвісти близької людини, знаходячись у процес пошуку, важливо не   забувати про себе. Задоволення базових потреб є необхідною умовою поповнення ресурсів, що дозволяє продовжувати функціонування та рухатися далі цим непростим шляхом. 

Кожна людина переживає зникнення близької людини  по-різному. Протягом цього процесу виникають різні почуття, періодично одні думки та почуття можуть змінюватися на цілком протилежні. Таке відбувається через ситуацію невизначеності, коли немає об’єктивних фактивних опор, а їх роль починають відігравати судження та припущення. 

Якщо переживання стають нестерпними, а протилежні чи відмінні судження призводять до непорозуміння, знецінення, відсторонення одне від одного, сварок та конфліктних ситуацій, важливо звернутися за психологічною допомогою, адже саме безпечне та підтримуюче соціальне оточення є сприятливим для зменшення страждань та цілющим середовищем для проживання цього непростого етапу життя.

Наші партнери

Якщо у вас виникли додаткові питання чи пропозиції з партнерства, напишіть нам електронного листа на адресу feniksproekt9@gmail.com

© All Rights Reserved.